Локальні війни та конфлікти

Історія

Довідка про війну в Афганістані

 

 

Політична обстановка у Демократичній Республіці Афганістан напередодні введення військ

 

У липні 1973 року, коли король Афганістану Мухаммед Захір-Шах перебував з візитом в Італії, його двоюрідний брат Мухаммед Дауд здійснив державний переворот. Аби уникнути громадянської війни, Захір-Шах зрікся престолу. Мухаммед Дауд очолив новий вищий орган влади – Центральний комітет Республіки Афганістан, став новим главою держави, прем’єр-міністром, міністром національної оборони та міністром іноземних справ. Режим Дауда мав яскраво виражений авторитарний характер. Одразу після його перевороту, був розпущений парламент та Верховний суд, була заборонена діяльність політичних партій.

У квітні 1978 року в Афганістані відбулася подія, що отримала назву Саурської (квітневої) революції. Диктатура Мухаммеда Дауда була повалена. До влади прийшли представники лівої Народно-демократичної партії Афганістану (НДПА), що підтримувала контакти з СРСР. Уряд – Революційну Раду – очолив Нур Мухаммад Таракі, його заступником став Бабрак Кармаль, Міністром іноземних справ – Хафіззула Амін. Сповідуючи ліву ідеологію, що була в основі програми НДПА, афганське керівництво розширило зв’язки з СРСР. 5 грудня 1978 року між Афганістаном та Радянським Союзом був підписаний Договір про дружбу, добросусідство та співпрацю. СРСР одразу направив до Афганістану кілька тисяч партійних, комсомольських та військових радників.

Між тим, у НДПА, з моменту її створення (1 липня 1965 року) не було єдності. У партії існували дві фракції: «Парчам» («Стяг») та «Хальк» («Народ»), між якими були як етнічні, так й ідеологічні протиріччя. Зокрема, «Хальк» формувалася із представників найбільшого афганського етносу – пуштунів, а «Парчам» переважно з таджиків – другого за величиною етносу Афганістану. До речі, найбільш авторитетний польовий командир афганського опору Ахмат шах Масуд за національністю був таджиком. Якщо врахувати, що до цього пуштуни займали привілейоване становище, у національному питанні переважала пуштунізація, то після приходу до влади НДПА, питання етнічної належності та розподілу владних повноважень вийшли на перший план.

У результаті внутрішньопартійної боротьби між Таракі та Аміном, у країні загострилася політична обстановка. У СРСР робили ставку на Таракі як керівника держави. До Кабулу направили дві спеціальні військові делегації для усунення Хафізулли Аміна.

Однак замах на Аміна був невдалим, і 15 вересня 1979 року Амін здійснив державний переворот. Владу Таракі було повалено, а його таємно убито. До нового уряду Амін ввів своїх родичів та соратників, зменшивши вплив партії. При цьому Амін не відмовився від співпраці з СРСР, а всередині країни розпочав «чистку» державного апарату, прибираючи своїх супротивників.

 

Рішення Політбюро ЦК КПРС

 8 грудня 1979 року у кабінеті Брежнєва відбулася нарада за участю Андропова, Громико, Суслова, Устінова. Було схвалено рішення руками спецслужб КДБ СРСР фізично усунути Аміна.

Він свого часу отримав освіту у коледжі при Колумбійському університеті у Нью-Йорку. За національністю – пуштун-гільзай (у країні кілька десятків пуштунських племен). До грудня 1979 року він зосередив усю повноту влади у своїх руках. Амін став членом Політбюро ЦК НДПА, Міністром іноземних справ, Міністром оборони, прем’єр-міністром, Генеральним Секретарем ЦК НДПА, Головою революційної Ради Афганістану. А також розпочав репресії у країні, перевершивши у цьому своїх попередників Дауда і Таракі.

За пропозицією комісії Політбюро ЦК КПРС з Афганістану, до складу якої входили Голова КДБ СРСР Андропов, Міністр оборони СРСР Устінов, Міністр іноземних страв Громико, Секретар ЦК КПРС з міжнародних питань Пономарьов, 12 грудня 1979 року було прийнято рішення про введення радянських військ до Демократичної Республіки Афганістан.

Введення військ

25 грудня 1979 року в Афганістан увійшли війська обмеженого контингенту радянських військ під командуванням генерал-лейтенанта Юрій Тухарінова, який до цього займав посаду заступника командувача Туркестанського військового округу. Війська розпочали рух о 15 годині з двох напрямків – з Термеза Узбецької РСР та Кушки Туркменської РСР. До складу Обмеженого контингенту радянських військ входили:

-  40-а загальновійськова армія ТуркВО;

- військові частини, об’єднання та організації окружного підпорядкування ТуркВО, що не входили до складу 40-ої армії;

-  34-й авіаційний корпус (пізніше — ВПС 40-ої армії);

-  війська КДБ СРСР;

-  війська МВС СРСР;

-  повітряно-десантні війська МО СРСР;

- частини та підрозділи Головного розвідувального управління Генерального штабу (ГРУ ГШ);

-  Апарат Головного військового радника.

Чисельність радянських військ при введенні до Афганістану складала 81100 осіб. У подальшому чисельність військ збільшувалася, і до вересня 1986 року досягла 120 тис. осіб.

Штурм палацу Тадж Бек

 

Одночасно із введенням військ була реалізована операція радянських спецслужб з кодовою назвою «Шторм 333″, метою якої було фізичне знищення глави Афганістану Хафізулли Аміна. Штурм палацу Тадж Бек, відомого як «палац Аміна», під час якого було вбито главу Афганістану та його сімю, відбувся 27 грудня 1979 року.  У штурмі брали участь спецпідрозділи КДБ СРСР та ГРУ ГШ.

Керівник операції – полковник спецназу ГРУ ГШ Колесник, його заступник – начальник управління нелегальної розвідки КДБ генерал-майор Дроздов.

Чисельність афганських військ біля палацу, що протистояли радянським спецпідрозділам, складала 2500 осіб. Закритим Указом Президіуму Верховної Ради СРСР за успішне виконання урядового завдання звання Герой Радянського Союзу були удостоєні полковник Бояринов (посмертно),  полковник Колесник, майор Козлов, майор Карпухін. Близько 400 співробітників КДБ та 300 осіб мусульманського батальйону були нагороджені орденами та медалями.

З липня 1980 року у палаці Тадж Бек розташовувався штаб 40-ої армії.

 

 

Командувачі 40-ої армії на території Афганістану

 

- генерал-лейтенант Тухарінов Юрій Володимирович, з 25 грудня 1979 року до вересня 1980 року;

- генерал-лейтенант Ткач Борис Іванович, з 09.1980 до 05. 1982 р;

- генерал-лейтенант Єрмаков Віктор Федорович, з 05. 1982 до 11. 1983 р;

- ген.-лейтенант Генералов Леонід Євстафійович, з 11. 1983 до 04.1985 р;

- ген.-лейтенант Родіонов Ігор Миколайович, з 04. 1985 до 04. 1986 р;

- ген.-лейтенант Дубинін Віктор Петрович, з 04. 1986 до 06. 1987 р;

- ген.-лейтенант Громов Борис Всеволодович, з 06. 87 до 15.02.1989 р.

 

Затрати

На утримання 40-ої армії та ведення бойових дій із бюджету СРСР щорічно витрачалося 3 млрд. дол. США. За дев’ять років і майже два місяці країна витратила в Афганістані понад 27 млрд. дол. США. Крім того, на підтримку Кабульського режиму із бюджету СРСР щорічно витрачалося 800 млн. дол. Це ще 8 млрд. дол. США.

Тож на афганську авантюру з 25 грудня 1979 року до 15 лютого 1989 року країна витратила 35 млрд. дол. Заради чого?

 

Хто воював, працював та керував в Афганістані

     1. Партійні та комсомольські радники (найбільш чисельна категорія радянських представників, що налічувала декілька тисяч людей).

2. Представники Державного комітету Ради міністрів СРСР із зовнішніх економічних зв’язків.

3. Представники Міністерства освіти, вищої та спеціальної освіти СРСР.

4.  Представники Міністерства охорони здоров’я СРСР.

5. Представники міністерств хімічної, газової, автомобільної промисловості, геології, енергетики та електрифікації, меліорації та водного господарства, Держбуду СРСР.

У військовій сфері:

 

1.  Оперативна група Міністерства оборони СРСР.

2. Головне розвідувальне управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР (ГРУ ГШ).

3.  10-е Головне управління Генерального Штабу (група військових радників, Апарат Головного військового радника).

4.  Сухопутні війська Збройних Сил СРСР.

5.  Військово-повітряні сили (ВПС).

6.   Повітрянодесантні війська (ВДВ).

7. Комітет державної безпеки (КДБ): підрозділи спеціального призначення (спецназ) та прикордонні війська.

8. Міністерство внутрішніх справ СРСР: підрозділи спеціального призначення (спецназ)  та підрозділи внутрішніх військ МВС.

Щоденно в Афганістані були присутніми 22 генерал-полковники із різних силових структур СРСР.

 

 

Ситуація, в якій ми опинилися…

Ситуація, в якій опинилися наші солдати та офіцери в Афганістані, можна охарактеризувати словами журналістки Олени Синявської, яка в мережі Інтернет опублікувала статтю «Психологія війни 20-го століття». Зокрема, читаємо:

«Как не было в Афганистане линии фронта, так не было и границы между «мирным» и «немирным» населением, то охотно принимающим продовольственную и иную помощь, то ставящим мины на пути везущих ее колонн. Недаром враг назывался «духом»: он действительно был невидим, неслышим, неуязвим, появляясь в самых неожиданных местах и также неожиданно исчезая…, растворяясь среди жителей кишлака, или спускаясь в «подземную страну» — «киризы», или уходя по тайным тропам в горные ущелья. И ощущение себя как инородного тела в этой непонятной, враждебной стране испытывали все советские воины, оказавшиеся «за речкой».  Йдеться про прикордонні річки Амудар’я та Пянж.

 

Людські втрати

За даними Генерального штабу ЗС СРСР через Афганістан пройшли понад 620 тис. осіб. З 25 грудня 1979 року до 15 лютого 1989 року (за 2238 днів) втрати склали 14 457 осіб. У тому числі:

-      Радянська Армія – 13 823 особи;

-      КДБ СРСР – 576 осіб;

-      МВС СРСР – 28 осіб.

Серед загиблих – 180 військових радників та 584 спеціалістів з інших відомств. У списках загиблих: п’ять генералів, 1979 офіцерів, 691 прапорщик, 3166 сержантів, 7879 солдат, 118 робітників і службовців. Серед загиблих значаться 53 жінки (жінки-військовослужбовці та службовці радянської армії).

Зникли безвісти чи опинилися у полоні 330 осіб, повернулися додому пораненими – 49 985 осіб; по життєво стали інвалідами – 6 669 військовослужбовців; повернулися контуженими і  травмованими – 3015 осіб.

 

Між тим, згідно з даними професора Військово-медичної академії Санкт-Петербургу Володимира Сидельникова, у цифрах радянських втрат в Афганістані не враховано померлих від ран і хвороб уже в госпіталях на території СРСР.

За офіційними даними, що ніколи не відповідали дійсності, інфекційні захворювання отримали 416 тис. осіб. Кількість померлих від цих хвороб (черевний тиф,  малярія, гепатит «В» та інші) до цього часу невідома.

За інформацією Українського союзу воїнів-інтернаціоналістів в афганській війні брали участь понад 150 тис. громадян України. Загинули на війні 3 360 осіб, зникли безвісти – 78 осіб.

 

Втрати радянської військової техніки

 

Під час війни втрачено:

1.  Літальних апаратів — 455 од., у тому числі: літаків усіх типів — 122 од., вертольотів усіх типів — 333 од.

2.  Танків — 147 од.

3. Бронетранспортери усіх модификацій (БТР и БРДМ) та бойові машини піхоти (БМП) — 1314 од.

4. Радіостанцій та командно-штабних машин (КШМ) — 1138 од.

5.  Інженерної техніки — 510 од.

6.  Автомобільної техніки усіх типів — 11 369 од.

 

                                                     Нагороди

 

Під час афганської війни 72 особи були удостоєні звання Герой Радянського Союзу, з них 25 осіб – посмертно. Загалом, кількість цих нагород є вищою, оскільки деякі категорії нагороджувалися за закритими (секретними) списками.

Нагороджено орденами та медалями — 200 153 осіб, з них 10 955 осіб – посмертно. Серед нагороджених:

-  генералів та офіцерів — 65 тис. осіб;

-  прапорщиків — близько 20 тис. осіб;

-  сержантів и солдат — близько 110 тис. осіб;

-  цивільних осіб (службовців Радянської армії) — понад 2500 осіб, ву тому числі 1350 жінок.

 

Висновки та роздуми

 

Генерал-лейтенант КДБ Шебаршин Леонід Володимирович, професійний розвідник. Працював у Пакистані, Індії, Ірані. У 1980 році перебував разом з групою військових радників в Афганістані від КДБ. З 1989 до 1991 року посідав посаду начальника Першого Головного управління (розвідка) і був заступником Голови КДБ СРСР. З його книги «Рука Москви»:

 

«Есть еще одна поговорка: война все спишет, твердо усвоенная любым военнослужащим…, и выручающая их в затруднительных ситуациях. Война все спишет, война уравняет мужество бойцов и некомпетентность командиров, солдатскую безропотную стойкость и штабное политиканство, находчивость пехотинца и неповоротливость начальников…».

Про радянських радників. «Афганским офицерам преподавался курс, куда входило детальное изучение знаменитой ленинской статьи «Три источника и три составные части марксизма». Для борьбы с дезертирством рекомендовалось привлекать к ответственности семьи дезертиров».

     «Мы не помогали и советовали, а командовали, переносили свои порядки — обращение на «ты«, стучание кулаком по столу, матерную брань — в интернациональную сферу, пытались обтесывать афганцев на манер собственных рекрутов. В итоге мы получили ненадежного и небоеспособного союзника. Странная сложилась ситуация — афганец на той стороне воюет умело и мужественно, афганец на нашей стороне — труслив и неловок». 

 

    Генерал-майор  Ляховский Олександр Антонович. Працював в Ефіопії, двічі в Анголі. Російський дослідник Афганської війни. У 1987-1989 роках працював у складі Оперативної групи Міністерства оборони СРСР в Афганістані. Лауреат премії Артема Боровика на кращу працю про афганську війну – книгу «Трагедія і доблесть Афгану».  Уривок з книги:

 

«Партийные советники старались внедрить свои формы и методы, нередко доводя их до абсурда (организовывали социалистическое соревнование, проводили читку книг Брежнева «Малая земля», «Возрождение» и т.д.). Предлагалось строить колхозы и совхозы. На демонстрациях в честь первой годовщины апрельской революции граждане несли плакаты: «НДПА — ум, честь и совесть эпохи», «Тараки и партия — близнецы-братья», «Тараки утверждает план электрификации Афганистана», где на копии известной картины о ГОЭЛРО вместо Ленина был изображен Тараки, а вместо других персонажей — его соратники».

    «Советским солдатам, павшим на поле брани в Афганистане, эти престарелые партийные иезуиты отказывали даже в последних  человеческих почестях, руководствуясь какой-то надуманной и далекой от реальной жизни «политической точкой зрения». Сами же они хоронили друг друга в Москве на Красной площади с большой помпой за счет государства. Такое отношение Отечества к павшим воинам на полях сражений за его независимость — позор для государства».

    «Используя людей в какой-либо экстремальной ситуации (война, Чернобыль), правители потом о них попросту забывали, бросали на произвол судьбы семьи погибших воинов, инвалидов и больных. Не преодолена эта тенденция и в настоящее время. Уместно отметить, что сыновей и внуков людей, пославших войска в Афганистан или Чечню, в составе этих войск не было. Предпочитали, чтобы гибли чужие дети. Своих же «вундеркиндов» направляли в престижные вузы, а теперь больше за границу».

     «От наших огневых и авиационных ударов гибнут мирные жители, а от огня моджахедов погибают наши солдаты. Он ответил, что все эти старики, женщины и дети являются родственниками» душманов», а что погибают наши солдаты, так это их долг. Погибнет один, пришлют еще десяток».  Так відповів генералу Ляховському генерал армії Ахромєєв, що пізніше став Маршалом Радянського Союзу, і який за участь в афганських подіях отримав звання Герой Радянського Союзу.

     «Военнослужащие 40-ой армии получали мизерное денежное содержание, несопоставимое с тем, что получали работники советского посольства, торгпредства и различные советники. Например, труд сторожа или машинистки в советском посольстве в Афганистане оплачивался гораздо выше, чем деятельность командующего 40-ой армией, не говоря уже о других армейских офицерах и солдатах. Воюющую армию советские чиновники унижали сознательно».

   

Довідка: Радянський уряд виплачував одноразово допомогу родині загиблого в Афганістані: за солдата та сержанта – 500 крб., за прапорщика – 1000 крб., за офіцера – 2000 крб. Уряд Сполучених Штатів Америки виплачував одноразову допомогу сім’ї загиблого воїна в Афганістані (не залежно від воїнського звання) у розмірі 100 000 доларів

 

     Смирнов С.А., другий секретар генерального секретаріату Міністерства іноземних справ Росії, кандидат політичних наук, учасник бойових дій в Афганістані, у журналі «Дипломатический вестник» за березень 2001 року писал:

«Война в Афганистане была признана ошибкой и осуждена. Большие человеческие жертвы и огромные экономические затраты оказались, по сути, бессмысленными. Более того, Советский Союз не только не укрепил, а наоборот — ослабил свои позиции в политическом плане в данном регионе, имеющем для нас при всех режимах стратегическое значение».

 

Незважаючи на авантюрний характер афганської епопеї, у яку втягнули наших хлопців старі партійні маразматики, солдати, сержанти, прапорщики та офіцери, вірні військовій присязі, з честю виконали свій обов’язок.

Втрати Радянських військ у різних війнах та конфліктах:          

 

1.Надання інтернаціональної допомоги Китаю (1923-1941 роки)

        - загинуло …………………………………………………………………97 осіб.

        — померли від ран та хвороб …………………………………………..11

        — зникли безвісти…………………………………………………………8

        — загинули в авіакатастрофах………………………………………111

                                                                                      Всього……………227

 

2. Громадянська війна у Китаї (1946-1950 роки)

        - загинули та померли від ран…………………………………………….936 осіб.

 

 

3.  Бойові дії поблизу озера Хасан (29 липня – 9 серпня  1938 року)

        - загинули та померли від ран під час санітарної евакуації…..759 осіб.

        — померли від  ран у  госпіталях……………………………………….100

        - зникли безвісти………………………………………………………….95

        - загинули у катастрофах……………………..………………………..6

                                                            Всього………………………………960

 

4.  Бойові  дії біля річки  Халкін – Гол (20 – 31 серпня 1939 року)

      - загинули та померли від ран під час санітарної евакуації …6472 осіб.

      — померли від ран і хвороб у госпіталях………………………….1160

      — зникли безвісти….………………………………………………….2028

      — загинули у катастрофах та надзвичайних подіях ……………43

                                                             Всього………………………….9703

 

5. Втрати радянських військових добровольців в Іспанії (1936-1939 роки)

        - загинули…………………………………………………………………..127 осіб.

         - померли від ран………………………………………………………..11

         - зникли безвісти……………………………………………………….32

         - загинули під час надзвичайних подій………………………………19

                                                                            Всього……………………189           

         

 6. Радянсько-фінська війна  (31.11.1939- 14.03.1940 роки)

     - загинули та померли під час евакуації………………………..………………..71214 осіб

     - померли в госпіталях………………………………………………………….16292

      -зникли безвісти…………………………………………………..………………..39369

                                                                              Всього………………126875

 

 

   7. Велика Вітчизняна війна 1941 -1945 роки

       - загинуло…………………………………………………………………………5226800

       - померли від ран і хвороб…………………………………………………………3078100

       — загинули з інших причин…………………………………………………….555500

                                                                                            Всього………….8860400

 

    Крім того,  4,4 млн. військовослужбовців потрапили у полон і зникли безвісти.

 

    8. Війна с Японією у серпні 1945 року 

     - загинуло……………………………………………………………12031 осіб.

 

 

  9. Війна у Кореї (1950 – 1953 роки)

       -загинуло ……………………………………………………………315 осіб.

 

 

 10. Війна у В’єтнамі (1957 – 1975 роки)

    - загинули та померли від хвороб ……………………………….16 осіб.

                                                                               (військові радники)

 

 

   11. Придушення Угорської революції  (1956 року)

         - загинуло …………………………………………………………….669 осіб,

        — зникло безвісти………………………………………………….51

                                                                   Всього…………………720

 

  12.  Придушення революції у Чехословаччині (серпень – вересень 1968 року)

       — загинуло ………………………………………………………………12 осіб.

        — загинуло у катастрофах та аваріях……………………………..50

( у тому числі два кореспонденти)

      - загинули у результаті необережного поводження із зброєю та за інших обставин  …………………………………….……………………………………31

     - вчинили самогубство ……………………………………………………….5

                                                                                  Всього……………98

 

 13. Карибська криза (1962 – 1964 роки)

        - загинули у катастрофах, померли від травм та хвороб………..69 осіб

 

 

  14. Розмінування  території в Алжирі (1962 – 1964 роки)   

        - загинули у катастрофах, померли від травм та хвороб …………..25 осіб.  

                

                  

 15. Афганістан (грудень 1979 – лютий 1989 рр.)

         - убито……………………………………………………………14457 осіб

         - зникли безвісти…………………………………………………330

  Примітка: до числа загиблих включено 584 спеціалістів  з інших відомств, а також 53 жінки (жінки-військвовослужбовці та цивільні).

 

Всього………………………….14787 осіб.

 

 16. Арабо-Ізраїльскі війни   (1967-1974 роки)

         - загинули………………………………………………………….41 осіб.

        - померли від хвороб……………………………………………..11

                                                                   Всього…………………52

 

 

 

 17.  Прикордонні військові конфлікти з Китаєм (1969 рік)

     - убито та померли від ран………………………………………58 осіб.

 

 

18. Сомалійсько- Ефіопська війна (1977-1979 роки)

 

- загинули…………………………………………………………21 особа.

 - померли від ран і хвороб……………………………………6

- зникли безвісти………………………………………………….6

                                             Всього…………………33

 

 

19. Громадянська війна в Анголі (1975-1994 роки)

-загинули……………………………………………………………11 осіб.

 

 

20. Громадянська війна в Мозамбік (1967,1969,1975-1991 роки)

      -загинули……………………………………………………………….8 осіб.

 

21. Війна в Лаосі (1960-1970 роки)

      — загинули………………………………………………………………5 осіб.

 

22. Громадянська війна у Йемені (1962-1968 роки)

       — загинули……………………………………………………………  2 особи.

 

23. Пакистано-індійська криза (1971 рік)

      — загинули………………………………………………………………1особа.

 

24. Чадсько-лівійський конфлікт (1987 рік)

       - загинули……………………………………………………………….21 особа.

 

25. Конфлікт у Югославії (1989-1991 роки)

       — загинули…………………………………………………………………29 осіб.

 

26. Війна в Іраку (2003-2005 роки)

        — загинуло…………………………………………………………………18 осіб.

1 загиблий із м. Чернігова

 

 

Всього загинуло: 9028734 людей, у тому числі

- у  2-ій Світовій війні (Фінляндія, ВВВ, Японія)

                                                                                                8999306 осіб.

- в інших війнах та конфліктах………………………………29428 осіб.

 

          Примітка:  Дані про втрати військовослужбовців – це офіційні цифри Міністерства оборони СРСР, як завжди, занижені. Цифри втрат завжди обговорювалися на найвищому політичному рівні, а потім прийнятна цифра затверджувалася для статистики.